Найгірше в тому всьому - це дорога. Звичайно 10 годин в дорозі це не просто (але в порівнянні з 30 годинами в жару в одну сторону  до Чорногорії це дрібниці). Відкаталися просто супер, навіть не зважаючи на політ з трампліна і як наслідок поцарапаний ніс і фінгали біля очей :). Тепер я побачила який має бути справжній гірськолижний курорт і не дуже тепер хочеться їхати туди де думають лише про збільшення своїх прибутків, а про безпеку, сервіс, хороше ставлення до туристів навіть чути не хочуть (це я про Тростян). Ви уявляєте на сайті Тростяна стерли моє повідомлення в якому я написала щоб вони розвішали карти по схилах, поставили вказівники трас, поообгороджували небезпечні місця. Ось так. Шкода, а я так любила там кататися!!!

Ура!!!
Я повернулася до рідного міста де все таке близьке і знайоме.
І нарешті в мене появилося трошки часу, щоб написати в ЖЖ.
2 тижні у Києві - це не просто, тим більше що не гуляти я туди їхала, а вчитися!!! І навчилася, навіть якийсь папірець за це датуть :). Мабуть своїм успіхом у певній мірі я маю завдячувати Тані і Юрі, вони намагалися зробити так, щоб я не лише вчилася а ще й відпочивала, і маю визнати їм це вдавалося, за що я їм дуже вдячна.
Але тут мене чекали крім батьків та сестри, також друзі (їм я мала привезти знаменитий Київський торт) та коханий хлопець, який сказав на наступний день після приїзду, що нарешті у нього буде що поїсти :). Цікаво він більше скучив за мною чи за повним холодильником? Але одне випливає з другого, бо ж шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок, чи не так ;) ?